Він думав, що
усе те буде вічно,
зливався з кожним днем
в єдине ціле,
приходила вона,
коли хотіла,
вони - удвох,
кому яке там діло,
такий сюжет,
простий і прозаїчний.

Став їхнім другом
чародійник добрий,
і почувалися вони безпечно,
Не розрізняли -
ранок а чи вечір,
бо існували важливіші речі,
й дорога йшла
за небокрай, за обрій.

Він був героєм,
сильним і чутливим,
вона йому
пісні свої співала,
він жив і знав,
що це і є те диво,
коли людина
повністю щаслива,
коли - це так багато
і так мало.

Він думав, що
усе те буде вічно.