Вона блукала по квартирі,
істота дивна й незбагненна,
І я з собою жив у мирі
у ці хвилини безіменні.

Вона сміялась, як хотіла,
і пасувало це кімнаті.
Мені хотілось її тіла...
...Усе лишилось у тій хаті.

Стоїть у пам'яті картина
із недосяжного вже краю.
Якби знайшлась туди стежина,
я би віддав усе, що маю.