Коли стає над містом ночі таїна,
і переходить у вчорашній день "сьогодні",
тоді з'являються, вилазять із безодні
ще неживі, ніким не бачені, голодні
слова і образи, світи і імена.
Збираю я навколо себе цих примар,
і на однакову лаштуємось ми хвилю,
а хто голодний - їсть із овочів бадилля.
Ми, об'єднавши розумові всі зусилля,
ждемо, що з'явиться натхнення із-за хмар.
Здається - є. Лиш не зійти б із частоти.
І я ліплю, і я малюю, і складаю...
Той світ, що тільки що тут був... - його немає,
а новостворене словами оживає...
Картина зроблена. І на картині - ти.