Якщо я втисячне ім'я твоє скажу,
надкушуючи яблуко зелене,
то поламаю? перейду? спалю межу?
Тебе розбудить раптом сон про мене,
вино червоне буде на столі,
але ти не захочеш його пити,
поки я не з'явлюсь неподалік
і не скажу, що треба щось робити,
щоб на місця поставити свої
і сонце, і дороги, і всі фрази.
Ти будеш - не його, я - не її,
і стане все таким простим одразу,
легким, потрібним, нашим і новим.
Наповним келихи тепер вином червоним.
Зеленим яблуком тебе я пригостив,
не розуміючи - це дійсність, а чи спомин.